Актуальним на сьогодні для підтримки розвитку сільського туризму, просування його туристичних продуктів на внутрішньому і міжнародному туристичному ринку, є впровадження системи категоризації сільських садиб.

До виникнення поняття "сільський туризм" туризмом в загальноприйнятому розумінні займались особи, що мали відповідну освіту та стаж роботи в туристичних фірмах. Основна відмінність сільського туризму від туризму звичайного – це те, що туристичні послуги надають особи, які мають інший фах (сільськогосподарські робітники, працівники сфери обслуговування, вчителі) та надають ці послуги в сільський місцевості. Основою сільського туризму є власне сам селянин та його побут.

На сьогодні в Карпатському регіоні основною перешкодою в розвитку сільського туризму є неврегульоване законодавство в Україні та немає нормативно-правової бази, на яку б опирався цей вид туризму. Основним законодавчим документом, який координує і регламентує роботу в цій сфері, є Закон України «Про особисте селянське господарство», у якому сказано, що діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства (а сільський зелений туризм є структурним елементом останнього), не відноситься до підприємницької. Тут зазначено, що суб'єктом туристичної діяльності у сфері сільського та сільського зеленого туризму є фізичні особи (сільські господарі та члени їх родин), які не є суб’єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) туристів у власному житловому будинку сільського господаря.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 р. №297 “Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)” власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення (з кількістю місць менше як 10) надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб’єктів підприємницької діяльності.

У зв’язку з цим, з однієї сторони - не потрібно реєстрації чи спеціальних документів для ведення цієї діяльності, з другої сторони - щоб визначити критерії, за допомогою яких можна б було відрізнити сільський туризм від інших видів діяльності, необхідно законодавчо закріпити ряд вимог до житла та до власника житла, який надає послуги з сільського туризму.

У рамках проекту “Створення комплексної системи розвитку туристичної індустрії Івано-Франківщини”, що впроваджувався Асоціацією економічного розвитку Івано-Франківщини у 2006 році, запроваджено нові стандарти та процедури підвищення якості туристичних послуг (категоризація садиб сільського, зеленого туризму).

За період з 2006 по 2010 роки 194 садиби Івано-Франківщини вже пройшли процедуру добровільної категоризації якості послуг, розміщення та встановлення лайтбоксів (знаків якості) у Верховинському, Долинському, Коломийському, Косівському, Надвірнянському, Рожнятівському районах, Болехівській та Яремчанській міських радах.

Запровадження категоризації засобів розміщення стимулює розвиток туризму в сільській місцевості. Це, водночас, і стимул до збереження екологічно чистого довкілля, що виступатиме неабияким чинником для зростання туристичної активності у селах, зокрема, збільшення кількості зарубіжних споживачів сільських туристичних послуг в Івано-Франківській областіі, і запорука маркетингового успіху.

У Марамурешському повіті законодавство врегульовує категоризацію сабид, тому практично всі сільські садиби класифікуються на основі "квітів" (ромашки). Методологічні норми мають мінімальні критерії, необхідні для оцінки сертифікатів.