Івано-Франківська область

Івано-Франківщина багата історичними та культурними традиціями, це один з небагатьох країв, де збережено культуру чи не в усіх її проявах. Яскраво і колоритно можна це побачити на прикладі збережених традицій етнографічних груп Івано-Франківщини.

Завдяки особливостям традиційного життя, місцевим говіркам, культурі, одягу, побуту, розселенням, в краї гармонійно співіснують кілька етнографічних груп: бойки, гуцули, лемки, покутяни, ополяни.

• Бойки заселяють узбіччя середньої частини Карпат. Раніше на Бойківщині займалися переважно скотарством, лісорозробками, видобуванням солі, ковальством. На території, яку вони заселяють, збереглися пам'ятки монументального народного будівництва – дерев'яні каплиці, дзвіниці, церкви.

• Особливим колоритом і розмаїттям видів і жанрів народної творчості відзначається Гуцульщина. Саме тут знаходяться осередки різьби по дереву, гончарства, ткацтва, вишивки, художньої обробки металу та шкіри, писанкарства. В області працюють 350 народних майстрів і майже 200 художників аматорів. Гуцули проживають у південно-східній частині Карпат. Мальовнича частина українських Карпат визначила спосіб життя, заняття скотарством, народними промислами, деревообробкою, писанкарством. На території Гуцульщини сформувались родинні школи різьбярів, гончарів, вишивальниць, ткачів.

• Покутяни займають територію на північному сході від гуцулів. На Покутті розвинуто землеробство, чимало мешканців займаються декоративно-ужитковим мистецтвом (гончарством, вишиванням, килимарством, писанкарством).

• Ополяни заселяють Опілля – західну частину Подільської височини, основне заняття мешканців – землеробство. Культурою і побутом ополяни близькі до Покуття й Поділля. Вони використовують бісер, рослинний орнамент у вишивці.

• Лемки межують з бойками. Вони зберегли свої звичаї, обряди, окремі риси матеріальної культури в одязі, їжі, тощо.

Івано-Франківщина зберегла багато цікавих народних звичаїв, традицій, легенд, ремесел, які в урбанізованому суспільстві зовсім зникли. Сучасні свята в селі відбуваються за участю народних майстрів, місцевих умільців – вишивальниць, гончарів, килимарів, різьбярів, писанкарів – усіх тих, кому дала талант галицька земля.

• Кераміка. Яскраве враження залишає кераміка. Завдяки майстерності гончарів звичайні побутові предмети стають самобутніми творами правдивого народного мистецтва. На різноманітних керамічних виробах зображуються оригінальні сцени з життя народу, церковні, рослинні, анімалістичні мотиви, виразно окреслені жовтими, зеленими, коричневими кольорами на світлому тлі. Сучасні гончарі урізноманітнюють кераміку, розвивають традицію галицької чорнолощеної кераміки та своєрідної покутської, скульптурні композиції, сюжетні розписи та рельєфи на пластах, жіночі прикраси та іграшки.

• Художня обробка металу. Історія обробки кольорових металів на Гуцульщині бере свій початок із XVстоліття. Здавна тут відомі різноманітні способи обробки металу. Жіночі прикраси, люльки, пряжки, топірці, браслети, персні, кулони, руків’я для ножів та інші вироби з металу відрізняються високою технікою виконання та художнім смаком.

• Писанки. Писанки – один із найяскравіших та найзагадковіших проявів таланту і глибини пам’яті народу. Традиція розпису писанки сягає дохристиянських часів. У залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця, та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу: воду, сонце, ліси, поля, луки. Наші предки щиро вірили, що дім, в якому є освячена писанка, захищений від усього лихого, і, крім того, в нього ніколи не вдарить блискавка. І до сьогодні нас не перестає дивувати магія народної творчості, закладеної в мистецтво писанки.